Найважчий екран, який ми будь-коли робили, це поле з курсором, що блимає в ньому. Жодного списку, з якого вибирати, жодних рівнів, жодних плиток із картинками предметів. Тільки питання, що ви хочете вміти, і місце для відповіді.
Люди сидять перед цим полем. Ми бачили це за власними столами, з власним продуктом, і та пауза справжня. Тож цей запис про те, що наступні дві хвилини роблять із написаним, і навіщо там кожна частина.
Ваші слова лишаються вашими
Напишіть «хочу перейти в розробку», і це речення збережеться. Його не звірять із каталогом і не перетворять тихцем на «Програмування, початковий рівень».
Це важить більше, ніж здається. «Перейти в розробку» і «розуміти код, який пише моя команда» потрапили б на ту саму плитку каталогу, а цілі це зовсім різні. Перша закінчується першою роботою, друга тим вечором, коли пулреквест перестає лякати. Маршрути до них розходяться за два тижні.
Тому мета лишається на екрані тими словами, якими ви її сказали, і переписати її можна будь-коли. Це єдина річ у продукті, яку формулюєте ви.
Цілей можна написати й кілька. Дві це звичайний випадок, зазвичай професія і мова, якою та професія написана. Обидві стоять на одному екрані, і жодна не перекриває іншу, бо продукт питає про одну з них за раз, а вечір і далі завдовжки в один крок.
Два питання, а не анкета
Далі EvoluteMe перепитує дві речі. Не реєстраційна форма, не опитування зі смужкою вгорі екрана. Дві.
Які саме, залежить від мети. Для нової професії це те, що ви вже робили дотичного, і скільки часу насправді дає звичайний вечір. Для іспиту це те, що в іспит входить, і скільки часу до нього лишилося. Коли вчиться дитина, це клас і те, що останнім разом пішло не так.
Двійка тут навмисна, і дійшли ми до неї, забираючи питання. Кожне зайве виглядало розумним саме по собі й коштувало того самого: ще однієї миті, коли людина, яка прийшла вчитися, натомість заповнює анкету про себе. Усе, що можна дізнатися згодом, дивлячись, що ви вмієте, ми дізнаємося згодом.
Є ще одне правило. Ніщо з написаного в цих двох відповідях не мусить бути правильним. «Щось із комп’ютерами, дуже давно» це цілком добра відповідь, бо не вона задає вашу точку старту.
У відповідь приходить здогад
За кілька секунд з’являється маршрут. Названі навички, у порядку, і перші кілька позначені як, найпевніше, уже пройдені.
Цей маршрут це припущення, і ми намагаємося, щоб екран так і казав. Зараз EvoluteMe знає вашу мету і два речення про вас, і накреслив найкоротшу розумну дорогу від людини, яка не вміє нічого, до людини, яка вміє потрібне. Вас він поки що не знає зовсім.
Назвати це планом було б зручно і нечесно. Плани виконують. Здогад виправляють, і виправлення тут не додаткова можливість, а сам крок.
Ми все одно показуємо маршрут до перевірки, бо з маршрутом, який видно, можна сперечатися. Люди читають його і кажуть: інтерфейси раніше за колекції, справді. Або: перші чотири мені взагалі не потрібні. Обидві реакції нам корисні, а другу перевірка зараз або підтвердить, або відкине.
Далі коротка перевірка
Останнє в перших двох хвилинах це перевірка. Вона йде вперед, доки не впреться в те, чого ви ще не можете підтвердити, і саме там відкриває ваш перший урок. Іде на це жменя питань, а виходить із неї місце на маршруті, а не результат.
Чому допомога на її час замовкає і що стається потім із навичкою, яку вона підтвердила, це окремий запис.
Що ми з цих двох хвилин прибрали
Тест на рівень із результатом наприкінці. Ми його зробили. Він видавав назву рівня. Ніхто в кімнаті не міг сказати, що з тією назвою робити у вівторок увечері, а це єдине питання, на яке цей екран має відповісти.
Екскурсію інтерфейсом. Чотири екрани зі стрілками, що пояснюють продукт, яким людина ще не користувалася. Їх проклацували швидко і не запам’ятовував ніхто.
Вибір стилю навчання. Візуал, практик, теоретик, звичний список. Звучало турботливо, а міряло переважно те, у що люди хочуть про себе вірити. Замість цього ми дивимося, яке пояснення справді зрушує вас уперед, і читачеві це не коштує нічого.
Де це досі ламається
Дві хвилини це добрий випадок. Поганий це мета, завелика для одного маршруту: «хочу краще працювати» люди справді пишуть, і маршрут у відповідь виходить широкий, мілкий і не дуже корисний. Ми ставимо питання, яке звужує мету, і влучає воно не завжди.
Друга діра протилежна. Хтось пише мету настільки вузьку, що вона насправді один урок, і дістає маршрут із трьох кроків, за якими нічого немає. Для людини це добрий кінець, для продукту, збудованого навколо довгого маршруту, дивний, і як екран має поводитися в такому разі, ми ще не вирішили.
Обидві діри видно нам тільки тому, що мета зберігається тими словами, якими її написала людина. Плитка каталогу сховала б їх, і ми випустили б маршрут до того, чого ніхто не просив.
